Книжкові мости в Європу
9 травня-День Європи.На Вас чекає країнознавча бібліомандрівка "Розмай Європи".
Можна у книгах відкрити для себе Європу,пограти у "Європу-гру",дізнатися про розмаїття культур Європи .
А ще на виставці представлені цікаві книги письменників європейських країн,подаровані нам Українським Інститутом Книги.
Урок-реквієм "Сьогодні нас зібрав загальний біль-біль пам'яті про 26 квітня''
Чорнобиль...Вічний біль і сум нашої землі.37 років тому сталася ця найбільша за всю історію ядерної енергетики катастрофа.Найбільша за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей і за економічними збитками.
Унаслідок чорнобильського вибуху в Україні було радіаційно забруднено понад 2300 населених пунктів,сотні тисяч людей були евакуйовані.
Учні 8-А класу(кл. кер.Дяуленко Н.І.) та 5-Б класу (кл.кер.Тютюнник Ю.В.) пригадали події тих часів та переглянули фільми про історію трагедії та окупацію російськими загарбниками Чорнобильської АЕС в перші дні війни.
Світ,як писанка.
Напередодні свята Великодня у читальній залі відбулася фольклорна веселка "Світ,як писанка" для учнів 5-А класу (кл.кер.Коваленко І.І.).
Діти дізналися історію свята,традиції Світлого тижня,значення символів,якими українці традиційно прикрашають писанки та переглянули фільм про те,як святкують Пасху в інших країнах.
А потім-малювали писанки...
Вибір професії - найважливіше рішення у житті. Але для цього треба зрозуміти себе: чи співпадає з цією професією твій характер, твої вміння і навички, чи зможеш ти отримати роботу по цій спеціальності у рідному місті чи потрібні будуть довгі пошуки.
Що тебе захоплює - робота з людьми, творчість, бізнес? Чи віриш ти у досягнення успіху в сфері обраної професії?
Запрошуємо тебе на "Ярмарок професій" - сучасних, іноді неймовірних. А вибір - за тобою.
Гра в шахи - цікаве захоплююче заняття. Вона розвиває бійцівський характер та логічне мислення.
Тільки в шахах суперниками можуть бути і маленька дитина, і її тато чи дідусь.
До уваги членів шахматного клубу видання про цю древню та мудру гру.
Щороку відзначають українці свого великого сина - Тараса Григоровича Шевченка.
Поет пов'язав свою долю з долею України, яка постала перед ним поневоленою з усіх сторін.
Злякалась Шевченкового слова царська Росія і завезла на довгих десять років в Оренбурзький край, у "солдати".
Та не можна здолати волю поета-патріота. І зараз ми всі хотіли б дожити до часу здійснення Шевченкової мрії:
...і на оновленій землі
"Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
і будуть люди на землі..."
Мистецтво - це спосіб виразити себе. Ніхто не знає, відколи люди малюють, ліплять, будують, співають. Вони щасливі, коли створюють витвори мистецтва. Ми щасливі, коли споглядаємо на них.
Українське мистецтво - особливе. Тож познайомтесь з ним, читаючи книги цього чудового калейдоскопу.
Колись давно, коли ще не було ані
залізниць, ані асфальтованих доріг, коли ще не їздили автомобілі, безкрайніми
степами нашої Батьківщини котилися чумацькі вози, сповнені усякого добра.
Чого тільки не возили чумаки : і сушену рибу, і всілякі прянощі, і вина
заморські, і тканини шовкові – 60-80 мільйонів пудів вантажів на рік. Та
найперше, що везли чумаки, це – сіль.
- Я люблю тебе, як сіль – сказала
в одній з казок татові королю одна з його доньок і вигнав той її з дому.
А інша донька порівняла свою любов із золотом та коштовностями.
Та коли вся сіль зникла і перетворилася в золото, а люди перестали їсти
і стали хворіти , тато
зрозумів свою доньку і її соляного принца.
У 17 ст. сіль була дорогим продуктом. А сільничка, навіть була
необхідним атрибутом дипломатії.
Перш ніж підписати договір, дипломат вмочав у сіль шматочок хліба і з’їдав
його. Оголошення війни супроводжувалося перекиданням сільнички і розси-панням
солі в сторону дипломата держави, якій робився виклик.
На банкеті гостей садовили відповідно його статусу. Шанованішого гостя садовили ближче до
сільнички, а інших подалі. Звідси й приказка :« Пішов не солоно ївши».
І зараз про хорошого друга говорять , що разом пуд солі з’їли, дорогих гостей зустрічають з хлібом-сіллю на
рушнику, а розсипана сіль – то до сварки.
Татари словом «чумак» називали візника. І в нас воно прижилося. Треба
було мати неабияку силу духу і мужність , щоб обрати долю чумака. Ризи-куючи
власним життям, їхали вони небезпечними
шляхами, де на них чекали розбійники і негода.
Їхати навесні і восени було неможливо, бо дороги ставали непрохідними, а
коли застрявав віз, що важив 20 пудів, а на ньому ще й товару 120 пудів ( пуд –
16, 38 кг), то треба було мати неабияку силу, щоб впоратися з такою бідою.
Чумацький віз ще називали мажею, бо осі коліс змазували дьогтем, щоб
краще котилися. Як у загадці : передні колеса не можуть втекти, а задні не
можуть наздогнати.
При виготовленні мажі намагалися не використовувати заліза, бо воно,
казали чумаки, притягає грім. До того ж залізо коштувало недешево.
Та найголовнішим у чумакуванні був вибір «двигуна» для возів, тобто
волів. Адже їм треба було пройти з вантажем до двох тисяч верств. Звідси й
приказка : «Працює, як віл».
Враховувалося все : і масть, і вгодованість, і розмір рогів, і товщина
ніг, і стан копит. В дорогу вони ходили з чотирирічного віку. Їх добре
доглядали і берегли.
Знали чумаки і про лікувальні властивості жиру свиней, собак, борсуків, ведмедів,
гусячого, їжакового, кротового, гадючого, черепашиного, якими лікували багато хвороб.
Саме чумаки заклали сучасні дороги. Коли нашу територію вкривали безкраї
степи, а дороги з’єднували лише
найближчі села, чумаки прокладали власні маршрути, прив’язуючись до річок , щоб мати доступ до прісної води.
Збираючись у дорогу, чумаки організовували цілі валки возів, навіть,
близько 100. Вибирали отамана, шапку якого прикрашали червоною квіткою. Його
треба було слухатися обов’язково. Слово отамана – закон. У валці була напіввійськова дисципліна. Їжу
варили й волів у нічний час стерегли почергово.
У дорогу брали півня «Будимира». Він слугував і годинником, і
барометром. Півень співав опівночі, у 3 години, у 6 і опівдні.
Також валку супроводжували ще й собаки. При нападі ворогів вони
створювали фронт у тилу розбійників.
У чумацькій пісні співали : Гей,
ішли чумаки в дорогу.
Гей, в понеділок ярма парували,
Гей, у вівторок вози підчиняли,
Гей, а в середу воли годували,
Гей, а в четвер воли напували,
Гей, у п’ятницю з родом
попрощались,
Гей, а в суботу молилися Богу,
Гей, а в неділю рушили в дорогу…
Старий чумак виносив із хати свячену воду, кропив нею вози й волів.
Прощаючись, тричі цілувалися з рідними і промовляли : « Господи! Благослови в
час добрий!»
В обід чумаки розводили велике багаття і варили куліш. Обов’язкові компоненти – пшоно і сало. Решта – що знайдеться. Смачним вважався
густий куліш, а не той , де «крупинка за крупинкою ганяється з дубинкою». М’ясо дичини, яку полювали в дорозі, було гарним доповненням.
У Перекопі на них очікували з нетерпінням, адже продаж солі приносив
чималий прибуток казні кримського хана.
На Південь чумаки везли пшеницю, мед, сушену садовину, які з Одеси купці
відправляли за кордон. Додому брали рибу
і сіль. Жінкам – тканини, хустки, намисто, прянощі, чоловікам – пояси, штани,
саф’ян на чоботи, смушок на шапки,
дітям горішків та цукерок. Церкві – ладан (ароматну смолу) і священник завжди в
храмі молився за щасливе повернення чумаків додому.
Чумаків поважали, бо вони « люди бувалі, сходили світа, багато бачили,
багато знають».
За літо разів по три ходили
чумаки на південь, а з настанням холодів поверталися додому. « Як прийшла
Покрова, сиди, чумаче, вдома», - каже народне прислів’я.
Давно відійшло в минуле чумацтво. Але воно полишило слід , навіть, у
високих небесах. Влітку вночі на небі з північного заходу на південний схід
можна побачити зоряну дорогу – світлу туманну смугу, зіткану з незліченної
кількості зірок. Це галактика , за якою можна визначити напрям руху. На Україні
з давніх-давен її називають Чумацький Шлях.
День Валентина - чудове свято закоханих. А скільки книг написано про перше кохання!
До вашої уваги поличка романтики "Ти без мене - не ти, я без тебе - не я..."
