Краєзнавчий етюд «Гоголівські вечори»

Бузковий гай, дуби в лісах диканських

Чарують світ ще з давньої пори…

Башкирцева стрічала тут світанки,

І Гоголь так прославив вечори!..

Так, Гоголь прославив нашу Диканьку на весь світ. У цьому році вже 190 років з дня виходу книги «Вечори на хуторі біля Диканьки».

 Давно-давно, ще у 17 ст. правою рукою гетьмана Петра Дорошенка був козацький полковник Остап Гоголь (прообраз Тараса Бульби). Він їздив в Турцію послом від України, воював разом з козаками поряд з військом польського короля Яна – Казимира. Саме Ян – Казимир і подарував Остапу Гоголю і дружині його в «пожизненное право деревню Ольховец». І стали Гоголі польськими шляхтичами. Потім один з його нащадків Ян переїхав на Україну, став священником, а діти його стали Гоголь-Яновські. Пізніше й село стало називатися Яновщина.

 Дід Гоголя Опанас (в простонародному Панько) вподобав собі дочку бунчукового товариша Семена Лизогуба, внука гетьмана Скоропадського, Тетяну. Він закінчив Київську духовну академію, добре знав іноземні мови і викладав їх в маєтках сусідів. Улюбленою його ученицею стала Тетяна Лизогуб. Він їй і признався в коханні, написавши записку і вклавши її в горішок.

 Дівчина відповіла взаємністю. Вона зібрала свої золоті і срібні речі, таємно втекла з батьківського дому і обвінчалася. Лише через 14 років Бог дав їм єдиного сина Василя.

 Про весілля батьків Миколи Гоголя також є ціла історія. Василь Опанасович Гоголь зі своїми батьками поїхав одного разу в містечко Охтирка і там в соборі побачив ікону Божої Матері. Він в неї так вдивлявся, що вночі вона й приснилася.

-         Ти хочеш знати, хто буде твоєю дружиною? – спитала вона. – Та ось же вона.

І  показала на маленьке дитя, що бавилося її ризами. Додому їхали волами, бо Тетяна Семенівна боялася коней, і заїхали до панів Косяровських на родинне свято – у них народилася донька Марія. Глянувши на дитя, Василь взнав призначену небесами дружину і, нарешті, діждався коли їй стало 16 років, щоб на ній одружитися. Він був на 14 років старший. Через 2 роки народився син Микола, названий в честь Миколая – Чудотворця, ім’я якого носила Диканська церква, до якої приходила молитися за долю майбутньої дитини Марія Іванівна Гоголь-Яновська. Пізніше Микола Гоголь і сам неодноразово був у цій церкві. Тут почалася його дорога до Бога, в якого він дуже вірив.

 День народження Гоголя 20 березня за старим стилем, а 1 квітня – за новим. Але сам він завжди відзначав на день раніше 19 березня, бо, мабуть, правда, що він народився не в будиночку лікаря в с. Великі Сорочинці, а в дорозі до нього.

 Везли маму до лікаря спокійними волами на возі, вимощеному сіном. Мосту через Псел не було,тому поїхали на брід під Баранівкою, де завжди переправлялись по мілкому. Але весняна повінь вийшла в заплави з берегів, розлилася широко та страшно. Воли побігли з гори і серед річки стали по черево у воді. У Марії Іванівни від переляку почалися роди. Син з’явився на світ прямо на возі. У Сорочинцях маму і хлопчика доглядав лікар Трофимовський і, зважаючи на слабкість хлопчика, його на другий же день і охрестили, про що свідчить запис у метричній книзі. Адже жоден священник не напише в поважну книгу, що такий-то раб Божий народився на возі.

 Через 2 роки народжується брат Ваня. Їх спочатку вчать батьки, а потім тато з Миргорода привіз вчителя-семінариста, який знав іноземні мови – французьку і латинь, умів виготовляти чорнило і вирізав з паперу фігурки чортиків з ріжками і хвостиками.

-         Будете, діти, грішити, татоньку й маму не слухати, взнаєте тоді, що то за персона – біс!

Батько Гоголя писав п’єси про народне життя, які часто ставилися в маєтку сусіда – генерала Трощинського. Перше враження про театр у Нікоші Гоголя було суперечним. Він побачив на великому полотні намальовану гору Парнас, де він знав жили боги. По сцені бігали амури, ходив з довгою білою бородою верховний жрець і з вінком на голові жриця.

Яке ж було розчарування, коли він впізнав у головних ролях своїх маму і тата, а в амурах і пастушках кріпацьких дітей. Та він зрозумів також, що театр – велика сила,бо люди заворожено дивляться і або сміються, або плачуть   разом. Він також писатиме п’єси, про які заговорять всі.

У 9 років дітей відправляють вчитися в Полтаву в повітове училище. Через 2 роки 9-річний Ваня помирає, а Миколу везуть в Ніжинську гімназію вищих наук князя І.Безбородька. Хоча в батьків і було 200 селян та 1000 десятин землі, грошей на навчання не було і коли вельможа Трощинський   написав лист – прохання  про безплатне навчання, прохання задовольнили.

В Ніжин їхали, звичайно, кіньми. Це було далеко від дому. Хлопчика  навдягали як капустину, і коли з одеж з’явився тоненький хлопчик з гострим носом, школярі з нього посміялися.

Але поступово дошкульного слова Гоголя-Яновського почали боятися самі однокласники. Микола вмів підмітити в них щось характерне  і зуміти зобразити так, що всі відразу впізнавали цю людину.

Прислані батьками гроші він витрачав на книги. Для всього цікавого завів величезний зошит на 450 сторінок – «Книгу всякой всячины или Подручную энциклопедию». Сюди він записував оповіді, пісні, легенди – все, що хотів зберегти. Цей зошит він возив з собою завжди.

За його любов до книг Миколу Гоголя вибрали «хранителем книг», тобто бібліотекарем. Він видавав книги по черзі і навіть придумав робити на великий і вказівний пальці паперові напальники і наказував гортати  книгу тільки в них.

7 років вчився Микола Гоголь в Ніжині. Тепер він отримав право на чин 14-го класу і поїхав шукати роботу в Санкт-Петербург. Лише через 2 роки він отримав місце  помічника столоначальника.

20 травня 1831 р. збулась мрія М.Гоголя – на літературному вечорі він знайомиться з О.Пушкіним , а в вересні 1831 р. виходять в світ «Вечори на хуторі біля Диканьки».

Про історію України пише повість «Тарас Бульба».

Одного разу О.Пушкін розповів ,що його якийсь губернатор прийняв за таємного ревізора, якого прислали перевірити справи губернії. Всього за 2 місяці М.Гоголь пише п’єсу «Ревізор», її дивиться цар, петербуржські вельможі і незлюблюють письменника, бо висміяв всіх.

М.Гоголь їде за кордон, як виявилося на цілих 12 років: Італія, Германія, Франція, Швейцарія. За кордоном він дізнається про смерть О.Пушкіна після дуелі. Це його так вразило, що, повернувшись на Батьківщину, все, що б він не написав, вважав негарним і непотрібним. 2 том книги «Мертві душі» так ніхто й не прочитав, бо М.Гоголь спалив його в хвилину відчаю.

Помер Микола Гоголь в Москві від черевного тифу 21 лютого 1852 року, проживши майже 43 роки. Народившись в дорозі, він майже все життя подорожував. Не було в нього ні дружини, ні дітей, ні дому, крім батьківського.

Любив він край свій, колорит його і мову,

І планував у ньому вік свій доживать.

На будівництво дому й лісу заготовив…

Та довелось в чужому  краї спочивать.

І хай про нього нині хто що хоче каже,

І скільки хто захоче назива чужим, -

Він був і залишиться українським, нашим,

І нам лише гордитися потрібно ним!

Іван Нечитайло. «Свіча безсмертя»